Дуже гарний вірш, бо це наша реальність. Публікую, сподіваючись, що після прочитання, хоч в одній голові, що проживає своїм байдужим життям — щось зміниться…
Я вижив. Ви мені пробачте.
Не доброволець, а звичайний контрабас.
Ви там, на вихідних, собі рибачте.
Бо ми за вас знов їдем на Донбас.
На жаль, багато друзів поховали.
Але і далі України не здамо.
Бо не за то там хлопці помирали
Щоб знов до нас приперлося Х…ло.
Я помирав вже, ось тому й не страшно.
Коли моїх братів вкривали прапори.
Коли святий отець поважно
Солдатів відспівав, відправив до гори.
Ми всі готові і життя віддати,
Щоб Ви не знали як гремлять бої.
Чи варте то тієй запрлати？
І що ви знаєте, про те, як на “нулі”？
Та то пусте, уваги не звертайте.
Живіть, як жили. Що вже там？
Лиш ветеранів більш не ображайте,
Бо боком може вилізти то вам.
А ми вже якось, самі дорубаєм
Ту цвіль, що ще нам Батько заповів.
Ми все ж, на вірність,лиш народу присягаєм,
І маєм жити, як народ наш захотів.
Та певно, що до скону окупантів,
Ми будем бити, що є сил.
Навіть якщо не буде варіантів,
Не зрадим ми братів своїх могил.
Я не хотів би вчити воювати,
Своїх дітей і молоду жону.
Та як не зможем Мордор подолати
Знов будем піднімати цілину…
На наших спинах знову БАМ збудують,
Згодують псам у чорних лагерях.
Тих, хто чекав “совок”, мєнтами замордують
А решту просто розіпнуть на ліхтарях…
06.10.19 псевдо Лєший