Це таку «гарну грамоту» вручив у ФБ ще у 2017 році Оксані Гаврилюк-Коляді військовий волонтер Роман Донік.
То був зашквар Оксани Гаврилюк-Коляди з нагородженням російської медіа повії Насті Станко та стосувалося і журналізДської «етики» у якій терористів називали ополчєнцамі, а в текстах замість «наша армія» — писали «українська армія», тобто писали, як про якусь третю країну, не про нашу.
Але багатьом це не зрозуміло, в «етом нєт нічого такого»…
Повернувшись ще далі, і не звертавши увагу, що та сама славнозвістна своїми анти — Українськими діями Тетяна Попова там дуже поряд з Оксаною Гаврилюк-Колядою, ми дізнаємось про те, що ця людина була прес-секретарем МВС втікача Захарчєнка.
Тобто про які цінності Майдану можна говорити, якщо працівник МВС віщала(нехай і за наказом) про те, як на Майдані «кастрюлєголові пєрєворот зробили та напали на нещасний беркут»..
Але, що до Міністерства ветеранів — це все можна пропустити мимо вух самим ветеранам, що багато з них і зробили, можливо з причин непорозуміння того, що відбувається або відбулося, інших причин, але це по суті не важливо.
Є головне питання, яке підняв ветеран війни, захисник ДАПу Баранов Віталій Анатолійович, позивний «Біба»:
«Невже серед 400 тис ветеранів не знайшлося людини, що могла стати Міністром ветеранів?«
Скажу особисту думку: для сьогоднішньої влади — не знайшлося.
ЗЕ не поставить людину, з якою не зможе співпрацювати, а Оксана Гаврилюк-Коляда — супер кандидат, бо працювала з усіма: і Захарчєнко і російськими журналіЗДами…, і на далі зможе працювати з усіма та бути гарним комунікатором між нинішньою владою та ветеранами.
Взагалі добре, що в теперешній Україні залишились ветерани війни, волонтери, громадяни, яким не байдуже доля країни, які не мовчать та намагаються хоть щось зробити.
Я рахую, що саме з наших 400 тис ветеранів і потрібно було знайти гарну кандидатуру на пост Міністра ветеранів, і це можливо було б зробити, але…
… Що до червоних ліній — так!, «ми» їх малюємо собі…
Ситуация с награждением Станко не самая большая проблема. Она вскрыла очень серьезный пласт проблем касающихся обороноспособности страны и работы МО, в части работы с информацией и пропагандой.
Оксана Гаврилюк, бывший сотрудник пресс-службы МВД Перешла в ЗСУ, стала полковником ЗСУ.
Сейчас она «Начальник управління комунікації та преси МО». То есть вся информационная политика армии на ней. Она начальник и армии ФМ и военТВ в министерстве. Этот человек отвечает за информационную политику армии и министерства обороны. То есть от нее зависит какая картина и какой образ формируется в СМИ.
В чем проблема, спросите вы?
Проблема в том, что полковник О Гаврилюк до сих пор не поняла, что изменилось. Она до сих пор не поняла, что нужно воюющей стране. Что нужны не дубовые речныки — деревяные солдаты Урфин Джюса и типо журналистика от аматоров в форме с полковничьими погонами, а нужна грамотная и доходчивая пропаганда. Именно пропаганда, потому что это министерство армии которая воюет четвертый год.
Не стандарты журналистики. И не заигрывания с прессой единственно ради того, чтоб не ругали Полторка, а жесткая, но грамотная пропаганда.
Она выбрала такой же стиль руководства, как руководила раньше. Создала своему начальству иллюзию «народ ликует» (в первую очередь по его поводу) и максимально старалась не допустить негативных упоминаний. При этом нужно накручивать начальство и убеждать, что только благодаря ей это все решается. Все знают, как болезненно и резко реагирует министр обороны на любое негативное упоминание в сети министерства или его лично. Это тоже заслуга Гаврилюк. Это капсулирование в комфортном пространстве без критики. Даже конструктивной.
В ее работе в МВД стояли простые задачи — кормить пипл лапшой и решать вопросы с журналистами. Рассказывать во время Майдана какой крутой беркут, доводить до населения, что за границей бьют еще сильнее. С кем то задружиться, кого то поощрить. Но решать вопросы — красивую картинку. Давать красивую картинку для руководства прежде всего и о руководстве. Любой ценой.
Она и сейчас так делает. Вот были у нее непонимания и сложности со Станко, она решила замириться. Ну, как жест доброй воли, купить подякой. Для начала. Замириться за счет армии, которую Станко подставляла и против которой косвено работает. Но у МО не было конфликтов со Станко. Это были личные недопонимания между этими двумя барышнями. Если бы сейчас все прошло незамеченным, то потом благодарность была бы существенней. Подяк в МО много. Но Станко просто оказалась тупой дурой и просто плюнула в лицо всему министерству. Но и это не все.
Вся та, воюющая армия, которая помнит и репортажи и выступления и сюжеты Станко, впала в легкий ахуй от действий министра. Министр наградил недруга (условно). Как изящно вбивается клин недоверия между военными и руководителем военного министерства. Разделяй и властвуй. Она хотела помириться? Получилось.
Кроме того, она вдруг решила что она журналист. Она тусит в каких то тусовках и тренингах, где кучкуются наши журнализды со счетами в сбребанке россии и улюбленной людыной с гастролями в РФ.
Но у нас война. И у нас не должно быть журналистики от МО. Только пропаганда, только хардкор.
Но самый главный начальник всех военных журналистов (читаем пропагандистов), увлекается стандартами, где бойцов АТО не называют героями. Где говорят не наша армия, а украинская армия. Где журналисты не считают зазорным сотрудничать со страной агрессором. Человек просто живет в довоенном мире. Это проекция Татьяны Поповой, бывшего зама Стеця. Один в один, с одними установками и подходом к журналистике.
Самый главный пропагандист армии дружит и сотрудничает с теми, кто имел аккредитацию в Дыре!
На 4 году войны, у нас нет пропаганды в армии, потому что «Начальник управління комунікації та преси МО» трет шкуру с якобы нейтральными журналистами называющими войну внутренним конфликтом.
Я был недавно на армия ФМ. Разговаривали и по поводу армии и по поводу военТВ. У ребят есть желание делать хорошие и нужные вещи. Опыта маловато. Многому учатся с колес. Очень много буксовали на месте.
Но теперь для меня совершенно ясно, что с таким руководством по коммуникации и прессе не может быть по другому. Я наблюдал за радио АрмияФМ с самого начала. И очень многие вещи были для меня необъяснимы. Там хорошие ребята работают, но создается впечатление, что они больше топчутся на месте, чем идут вперед. Вы знаете, например сколько времени работала Армия ФМ до того как получить частоты? И что у них не было тогда даже сайта. Что вещание шло с одного потока в интернете в каком то никому не известном каталоге. А вы знаете, что у них до сих пор нет сайта? А это тоже общее руководство товарища полковника О. Гаврилюк. И это только радио.
А мы потом удивяемся. Где новости? Где сюжеты? Где коммуникация и почему все так по дебильному?
Да просто все. Человек не на своем месте. До сих пор не вынырнувший из дореволюционной ВВшной философии.
Я бы на месте антикоррупционеров, еще бы проверил все, что сделано управлением коммуникации, за время работы с учетом выделенных и освоенных средств. Если человек с журналистами решал вопрос по ментовски, то боюсь там и средства осваивались так же.
Останнім часом багато розмов йде про можливість владою перетину червоної лінії. А де ця межа, за яку не можна? Мені здається цю межу вже давно перетнули, а ми просто самі собі малюємо ці красні лінії, потім стираємо, малюємо в новому місці і знову кажемо, що вже за цю лінію не можна. А червона ветеранська лінія перетнута давно, коли створювалось міністерство у справах ветеранів, призначивши міністра і його заступників не з волевиявлення ветеранів, а як нам розповідають по політичним квотам. Ми це заковтнули. Влада залишилась задоволеною зрозумівши, що нам можна «впарювати» все. Тому міністром призначили людину яка ніякого відношення до ветеранського руху і АТО не має. Пройшли вибори, прийшла нова влада, нові надії та сподівання. Президент сказав, щоб обрали ветерани свого міністра, надали кандидатуру, він підпише. Вибір було зроблено, без вибору. Чому без вибору, тому що 23 серпня він це сказав, а вже 29 серпня указ був підписаний. Не давши змоги ветеранській спільноті обговорити, обсудити і висунути своїх кандидатів. А кандидатура кулуарно була вже вибрана, частиною ветеранів, яка взяла на себе роль висловлюватись від імені всього ветеранського руху. Скориставшись підсумками ветеранського маршу 24 серпня , вони запевнили владу, що то їх заслуга, а не консолідація ветеранів, незважаючи на різні суспільні погляди. Провівши рейдерське захоплення ветеранського руху. За лаштунками вони вирішили що міністром у справах ветеранів стане людина яка має побічне відношення до ветеранів АТО. Із більше ніж 400000 учасників бойових дій не знайшлося ні одного достойного воїна який міг очолити дане міністерство. Рухом ветеранів України, одноосібно подається, а Верховна Рада затверджує бувшого представника Міністерства Внутрішніх справ Оксану Коляда, яка до призначення була Оксаною Гаврилюк заступником у міністра Ірини Фріз. Оксана Гаврилюк з 2003 по 2015 рік служила в органах, підтримуючи дії беркута на майдані. В 2015 році її та інших співробітників забирає до Міністерства оборони Полторак. Сторінки невідомої біографії викладу пізніше. В зоні АТО новопризначений міністр був в 2017 році протягом 3-х місяців, в штабі АТО. Частина ветеранів рішила, що тільки вона достойна представляти ветеранський рух України в світі. Вони сказали що ніякі кандидатури воїнів не підходять на міністра, оскільки потрібен міністр яких зможе домовлятися, іншими словами «решала». Хоча на мою думку міністром повинна бути заслужена людина, яка користується повагою у ветеранському русі, яка зможе нас об’єднати і відстоювати наші інтереси. Тому на даний час ми маємо «рішалу» справ ветеранів, а не міністра у справах ветеранів. Крім цього ми маємо захоплену, узурповану однією частиною ветеранів владу у ветеранському русі. Як цю владу узурповували ми були свідками ( рада ветеранів при КМДА, громадська рада при міністерстві у справах ветеранів і т.д.). З їх подачі призначено заступником міністра у справах ветеранів, писар 12 батальйону територіальної оборони Колумбет. Як він сам називає міністерство у справах ветеринарів. Знову без обговорення, без права вибору, від імені всіх ветеранів, призначили. Це ми також приймемо за потрібне. Тому про червоні лінії, необхідно забути, оскільки влада зрозуміла, що з ветеранами розмовляти дуже легко, з ними можна все «порішати», головне знати «рішалу». І «рішала» цю лінію буде двигати, так як це необхідно владі. Тому коли ми наведемо лад у своєму ветеранському середовищі, коли нашого міністра та заступників будемо обирати з ветеранського середовища, повселюдно, з обговоренням при залученні регіонів, коли міністр буде не «решалою», а поважною, авторитетною людиною, яка відстоює інтереси ветеранів, якій з нашою допомогою відчиняться двері любих міністерств. Ця людина повинна бути обрана загальною спільнотою ветеранів, волонтерів, сімей загиблих, а на даний момент мешканців з тимчасово окупованих територій. Коли ми з Вами почнемо жити по честі, коли ми наведемо лад у своїх рядах, показавши приклад іншим, тоді й можна окреслювати червоні лінії, за які не можливо владі заходити. Для цього нам необхідно об’єднатись, побороти несправедливість, хоча й розумію на тій стороні адмінресурс і кошти. Коли у нас буде бажання це змінити, тоді й зміниться все на краще. Коли у вирішенні питань будуть приймать рішення всі і найвіддаленіші регіони крани, тоді зміниться все на краще.
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ !!!
СЛАВА УКРАЇНІ !!!
ГЕРОЯМ СЛАВА !!!
#АТО #війна #ветерани #Міністерство #Мінвет